Згадайте, які форми торгівлі існували в Середньовіччі.

Як ви розумієте значення поняття «магдебурзьке право», «цех»?

Чи пам’ятаєте ви, що найчисельнішим суспільним станом було селянство?

1. Фільварки і селяни

На початку XVI століття всі українські землі вже належали державі, шляхті або церкві. Незаселені землі називали пустинями, а залишені людьми поселення — селищами. Безпосередньо на землі працювали селяни. Більшість селян на початку XVI століття ще залишалися похожими (від слова «ходити»), тобто особисто вільними. За користування землею вони сплачували ренту (натуральний податок) — продуктами харчування чи якимись речами — і кілька днів на рік зі своїм реманентом відпрацьовували на користь землевласника: ремонтували мости чи дороги, збирали врожай у жнива тощо. Селяни жили громадами. Громаду очолював виборний староста, але найважливіші справи вирішували на загальних зборах громади. Селяни також користувалися правом копного суду — суду громади.

Упродовж XVI століття постійно зростала потреба європейських міст у продуктах харчування. Щоб на цьому добре заробити, землевласники залишали селянам лише такі наділи, щоб ті могли самі себе прогодувати. За земельний наділ селянин тепер мусив зі своїм реманентом безоплатно працювати на пана від 2 до 6 днів щотижня, тобто відбувати панщину. Окрім того, за наполяганням шляхти, в Польському королівстві з 1505 року, а у Великому князівстві Литовському, Руському і Жемайтійському з 1529 року було обмежено, а згодом і заборонено самовільний перехід селян з одного місця на інше. З похожих селяни стали непохожими або кріпаками (бо прикріплені до землі).

Так виникли фільварки — багатогалузеві господарства, розраховані на виготовлення різноманітної сільськогосподарської продукції на продаж, засновані на праці закріпачених селян. Разом з тим, шляхта отримала величезну владу над кріпаками, аж до права карати їх на смерть. Отож,

старост почав призначати або погоджувати землевласник, а копний суд було замінено вотчинним — судом землевласника. Але на знелюднених через татарські набіги Київщині та Брацлавщині фільварків майже не було. Щоб заселити так звані пустині, їхні власники звільняли новопоселенців на 15-25 років від сплати податків та відробітку повинностей. Такі нові чи відновлені поселення називали слободами або волями.

1. Якими правами користувалися похожі (вільні) селяни на початку XVI століття?

2. Що для селян означало відбувати панщину? Кого називали кріпаками?

3. Назвіть ознаки фільваркового господарства.

Із «Полонії» Шимона Староволь-ського про шляхту і селян

«За старих часів вважалося обов’язком селянина обробляти землю, а купця — займатися мирськими справами. Шляхтич же віддавався лицарській справі. ... Тепер у нас нема вояків,... зате є корчмарі, гендлярі й посередники. ... Найбільшим подвигом у нас вважається знати дорогу, якою женуть биків із маєтку до Ґданська, бо всі заможніші торгують волами, кіньми, вином, медом, ... всяким хлібом. ... Усе, що їх піддані мають у себе для продажу, вони наказують нести на панський двір, скуповують по найнижчих цінах і відправляють до міста... Туди ж вони посилають і свої продукти».

1. Які зміни відбулися в середовищі шляхти внаслідок розвитку товарного (на продаж) виробництва?

2. Зверніть увагу на ілюстрацію. Чия праця сприяла збагаченню шляхти?

Детальніше про...

юридичне оформлення залежності селян

1529 рік. Першим Литовським статутом селянинові заборонялося забирати з собою майно, худобу, реманент за відходу до іншого пана. 1557 рік — «Устава на волоки» — реформа, проведена Сигізмундом II Августом, за якою землі сільських громад переділялися на волоки (лани по 16-21 га). Реформа 1557 року збільшила селянські повинності; значно обмежила право переходу селян; зменшила площу громадських пасовищ, луків.

1588 рік. Третім Литовським статутом завершилося юридичне оформлення кріпацтва. За селянином зберігалося лише право на володіння рухомим майном, необхідним для виконання повинностей на земельних наділах. Селянин, який прожив на землі пана 10 років, ставав кріпаком. Встановлювався 20-річний термін розшуку селян-утікачів, їх покарання і повернення до пана.

2, Міста і містяни

Українські міста в XVI столітті інтенсивно зростали і розвивалися, особливо в західноукраїнських землях. На Східному Поділлі та Київщині їх було менше через постійні набіги татар.

Міста були центрами: адміністрування: в державних містах розміщували замки з резиденціями державних урядників (воєвод, старост тощо) та їхніми військовими загонами, діяли шляхетські суди; політичного життя: проходили повітові сеймики; розвитку ремесел: зосереджувалися ремісничі майстерні; торгівлі: проводилися торги, ярмарки; духовно-культурного життя: діяли старі і будувалися нові храми, монастирі, відкривалися друкарні та школи.

Міста могли бути державними (королівськими) або приватними:

магнатськими, церковними тощо. Вони приносили значні прибутки їхнім власникам, тому останні, щоб стимулювати ріст і розвиток міст, упродовж XVI століття сприяли наданню їм магдебурзького права — права на міське самоврядування. Але на українських землях магдебурзьке право часто діяло в обмеженому вигляді: війт (виборний керівник міста) міг не обиратися, а призначатися власником; містяни, окрім того, що сплачували податки, могли нести ще й військову повинність, ремонтувати мости і дороги тощо.

На відміну від селян, містяни користувалися привілеями: були особисто вільними, брали участь у міському самоврядуванні, мали право на земельні наділи поза містом, користувались окремим становим судом, займалися промислами. Ремісники об’єднувалися в цехи. Найбільші цехи створювали кушніри, шевці, рибалки, золотарі, малярі, цирюльники і навіть музиканти. Жителі міст жили по-різному: найбільше впливу і багатства було в міського поспольства — багатих торговців, лихварів, урядників міського самоврядування; повноправну громаду міста також складали майстри-ремісники, середні та дрібні торговці; найбільш чисельною, але найменш забезпеченою була міська біднота — підмайстри, учні ремісничих цехів, партачі (позацехові ремісники), слуги. Населення міст було багатонаціональним, що зумовлювало їхню строкатість та полікультурність. Кожна національна спільнота мала свій магістрат. До прикладу, у Кам’янці було аж три ратуші: вірменська, польська і українська.

1. Продовжте речення. Міста були центрами...

2. Кому належали міста?

3. Якими привілеями користувалися містяни?

Схема «Українське місто, яке користувалося магдебурзьким правом»

Із «Жалуваної грамоти» польського короля Сигізмунда І про підтвердження місту Володимиру магдебурзького права (1509 рік)

«Сповіщаємо цим нашим листом усім... Били нам чолом: війт, бурмистри, радники і всі міщани нашого міста Володимира, поклали перед нами три листи... отця нашого, славної пам’яті Жигмонта, його милості короля... То ми, вислухавши ті привілеї... І те магдебурзьке право ми підтверджуємо цим нашим привілеєм: мають вони тепер на підставі того свого права судитися і радитися відповідно до звичаю положень магдебурзького права, як і по інших містах наших».

1. Які права та обов’язки містян передбачало магдебурзьке право?

З, Торгівля

Торговельний обмін між українськими землями відбувався, незважаючи на те, що вони входили до різних держав. Дрібною торгівлею щоденно займалися цехові майстри та дрібні торговці, майже щоденно пропонуючи свій товар у власних ятках (крамничках). Зазвичай щотижня був торг, на якому селяни продавали товари сільського виробництва, а містяни — ремісничі вироби.

Великою торгівлею займалися заможні купці і шляхта. Центрами такої торгівлі ставали ярмарки, які дозволялося проводити лише за королівськими чи великокняжими грамотами і лише у визначені дні та у визначених містах. Іноді вони проходили кілька разів на рік. Найбільші ярмарки були в Києві, Львові, Кам’янці (Подільському), Луцьку. Купці не лише торгували різноманітними товарами, а й укладали угоди на виробництво або постачання тих чи інших товарів з різних кінців світу.

З українських земель експортували (вивозили на продаж за межі країни) в основному сировину: зерно, ліс, сіль, віск; гнали волів. Натомість з

європейських країн імпортували (завозили): металеві вироби, скло і папір, а зі Сходу — прянощі, дорогі тканини, килими, зброю тощо.

1. Де селяни й містяни здійснювали товарообмін?

2. Назвіть особливості проведення ярмарків. В яких містах проводилися найбільші ярмарки?

3. Які товари були предметом експорту та імпорту?

Зі спогадів німецького купця і мандрівника Мартіна Ґруневеґа про торгівлю у Львові на межі XVI-XVII століть

«У цьому місті, як у Венеції, стало звичним зустрічати на ринку людей з усіх країн світу в своїх одягах. Угорців у їхніх малих магерках (шапкахі, козаків у великих кучмах, росіян у білих шапках, турків у білих чалмах. Ці всі — у довгому одязі, а німці, італійці, іспанці — у короткому. Місто віддалене від моря понад 100 миль. Але коли побачиш, як на ринку при бочках малмазії (вина) вирує натовп крітян, турків, греків, італійців, зодягнених ще по корабельному, видається, неначе тут порт за брамою міста».

1. Кого можна було зустріти на ринку у Львові на межі XVI-XVII століття? Про що це свідчило?

1. Уважно розгляньте хмаринку подій. Випишіть у

зошит із хмаринки слова. Складіть із ними речення.

2. Складіть кросворд,

використовуючи такі терміни:

ярмарок, магдебурзьке право, панщина, фільварок, рента, кріпаки. Накресліть

кросворд у зошит та запишіть питання.

3. Опрацюйте уривок із дослідження історика Валерія Степанкова. «На рубежі XVI-XVII століть найвідомішим був Кам’янецький ярмарок, куди прибували купці з Польщі, Угорщини, Молдови, Валахії, Греції, Туреччини, Росії тощо. Крім торгів і ярмарок, розвивалася і постійна торгівля... Наприклад, у 1570 році у Кам’янці (Подільському) нараховувалося 40 лавок, серед яких 9 спеціалізованих по продажу м’яса». Дайте відповіді на питання. В чому була унікальність Кам’янецького ярмарку? Як сприяло торгівлі географічне розташування міста?

4. Перевірте себе, зайшовши за посиланням.

 

Це матеріал з підручника Історія України 8 клас Хлібовська (2021)